Амарант — символ здоров’я й сили для українців
Я так мріяла про амарантову олію і ось я тримаю в руках цю скляну бутилочку із золотими краплинами тисячі корисних речовин. По ложечці смакую і надихаюсь цим чарівним продуктом на написанням літуратурного твору. Зважаючи на те, що ця унікальна культура була добре знайома нашим далеким предкам, то цікаво дізнатись, чи розуміли вони настільки корисний для людей амарантовий рід. У наш час науковці досліджують хімічний склад амаранту, використовуючи складне обладнання. А багато віків тому відновлювальну дію рослин можна було відмітити лише у практичному застосуванні. А потім передати ці знання своїм дітям та онукам. Частіше це було в усній формі та з використанням пісень, казок чи легенд. Діти легко й на все життя запам’ятовували важливу інформацію про значущі прикмети трав чи плодів. То що ми могли би розповісти своїм нащадкам для кращого розуміння користі амарантової каші чи олійки? Звичайно, гарну історію про кохання й чарівні краплі, що додають сил та повертають до життя!
Мій зразок амарантової олії від бренду «Жива крапля»
Легенда про АМАРАНТ
У одного князя була улюблена дочка. Були у нього й сини, але дівчинкою він особливо хизувався: розумниця, красунечка, чепурна та до рукоділля завзята. А що ті хлопці — військову справу повинні знати та у мудреців поради питати. А дівчата вони такі, що своєї мудрості шукають. До того ж у похід не тікають, батька шанують та ще й онуків виховують так, як у своїй родині привчають.
Виросла доця гарна, як горлиця. А що співати вміла! Вийде в поле й такі пісні веселі заводить, що й жайвори замовкають та сидять її у тернах слухають. Та щось примітив батько, що пісні у князівни стали тужні, а очі сумні. Підгукав її та посадовив напроти за столом.
— Що трапилося, соловейко мій? Розкажи, у чім твоя туга та кому ти пісні свої сумні співаєш?
— Тату, пісні линуть у піднебесся, а сумно мені, бо у серці печаль.
— То розказуй мені все, що тебе турбує, зіронька моя. О, я зрозумів — ти, мабуть, закохалася. Тоді признавайся, хто той молодик, що запав тобі в душу.
— Ось так ви, татку, все й вгадали швидко. Чи у мене на лобі написано, що думаю-тужу за одним парубком з сусіднього князівства. То ви мене сварити будете?!
— Чому ж сварити? Треба йому, може, сватів надсилати. Хай запрягають коней, а ти готуй посаг та зіграємо весілля.
— Це було б добре. Дякую вам, рідненький, що йдете назустріч моєму бажанню. Та володар мого серця занедужав. Він уже збирався до вас своїх товаришів посилати з проханням віддати мене заміж. Й зненацька трапилася одна біда.
Князівна заплакала й стала хустиною витирати слізки. Батько розчулився, не чекав такої розмови.
— Доню, ну яка біда може трапитися з молодим хлопцем. Чи він на коня не влізе, чи малий виріс, чи кульгавий?
— Ні, тату — він дуже гарний. І зброю свою має, й від ведмедів голими руками відбивався. І на коні швидко мчить. Та він коли він був у лісі, випив води зі струмка. А та вода була зачарована. І передали його товариші від нього подарунок, а на ньому надпис, що це від нього напам’ять. І сказали ті парубки, що лежить мій любий та не встає вже багато днів.
Дівчина заплакала сильніше і вже хотіла йти з кімнати. Та батько вхопив її за рукав та ніжно поглянув у вічі й сказав, що є у нього чарівний засіб, що надає сили у походах чоловікам. То вельми незвичайна трава, яка бере у сонця силу та передає людям. Корисна вона й дітям і особам жіночого роду. Та найцінніше у ній — олійка з малесеньких плодів.
Батько встав із-за столу та підійшов до шухляди. Він дістав звідти невеликий полотняний мішечок. Розгорнув та показав дочці. А там крупка така малесенька — без запаху й блиску. Вона подумала, що батько просто її хоче втішити, то пропонує хоча б щось. Але промовчала й кивнула, наче повірила, що засіб надійний та цінний.
— Дорогенька моє кралечко, цих магічних крупинок недостатньо, щоб з них вичавити свіжу олійку для лікування твого нареченого. Але я пошлю гінців у одне королівство, де живе мельник, що робить з них муку. А його друг давить олію. Вони куплять то все і відвезуть твоєму майбутньому чоловікові.
При цих словах дівка зашарілась та опустила очі. Вона мало довіряла магії тої рослини, але так жадала зустрічі з коханим, що просто склала долоні й закивала батькові у знак подяки.
— А ти, доню, запам’ятай, що називається ця чудодійна рослина АМАРАНТ. Вона ще не раз тобі знадобиться у житті. Тому ми її купимо побільше.
Через три дні гінці повернулися до князівства. Вони вже по дорозі назад завезли коханому князівни амарантову олію. І юна красуня кожного ранку виходила в поле виглядати нареченого. Дні проходили, чекання не таке вже й довге було. Але рівно стільки, щоб парубок набрався сил та здоров’я, а наречена ще ніжніше скучила за ним.
Невдовзі зіграли весілля. Не хотів батько відпускати рідну улюбленицю зі свого князівства. Та що робити — вона стала вже дорослою. Їй треба будувати свою долю. А через рік завітали молода жінка з чоловіком до батьківської господи. Та привезли три пуди магічної крупи.
— Це вам, татку, щоб ви кашу варили, олійку робили. Ми знайшли, де купити насіння Амаранту й засіяли десять степів біля свого палацу. Будемо самі їсти амарантову кашу, вам дарувати та хорошим людям продавати.
(фото на обкладинці — картина художниці Г. Виноградової)
