Амарант: цікаві факти про вивчення рослини на території Радянського Союзу

Представляємо вашій увазі чергову статтю, написану за матеріалами роботи Магомедова І.М. «Амарант — минуле, сьогодення і майбутнє». У ній розповідається багато цікавого про особливості поширення культури, дослідження амаранту в СРСР і в країнах пострадянського простору.

Ми не публікуємо роботу вченого повністю. А лише найцікавіші та цінні витяги з неї. Цього буде достатньо.

Амарант — перспективна рослина

На початку своєї роботи вчений вказує, що амарант являє собою перспективну рослину. Йому під силу вирішити проблеми забезпечення людства їжею. Амарант, на думку Магомедова, є найбільш перспективним серед всіх інших ще не надто активно використовуваних рослин, оскільки він — відмінна сировина для продуктів харчування, лікарських препаратів.

Після деякого забуття, амарант став знову затребуваним в 20 столітті. Він набув широкого поширення в багатьох регіонах планети:

• США;
• Китаї;
• Індії;
• Мексиці;
• інших Центральноамериканських, азіатських і африканських державах.

У своїй роботі вчений зазначає, що з рослини: «... виробляють тисячі якісних дієтичних продуктів харчування для профілактики різних захворювань. Амарант стали називати культурою 21 століття!»

Вивчення амаранту в СРСР: трохи історії

За спогадами Магомедова, в Радянському Союзі до амаранту не відносилися серйозно. Оскільки в республіках були поширені тільки дикорослі форми рослини, бур’яни.

Хоча ще в 1932 році академік М. І. Вавилов вказував на необхідність використання амаранту в сільському господарстві. Він називав рослину новою силосної культурою. В результаті проведених академіками досліджень і експериментів було виявлено, що амарант є дійсно перспективною рослиною для виробництва кормів для тваринництва.

Всі дані були детально опубліковані в монографії в 1940 році, яка вийшла під назвою «Нові кормові культури» (автор — Медведєв).

Зверніть увагу! Магомедов І.М.в своїй роботі також акцентує увагу на міфі, поширеному в останні роки. Зокрема, в міфі говориться, що амарант на території Росії був відомий досить давно і його навіть нібито заборонив Петро Перший. Насправді — це неправда. І обгрунтовує свою точку зору: «… оскільки тільки після експедиції М.І.Вавілова в Південну Америку з’явилися можливості впровадження амаранту в рослинництво в нашій країні.» До речі, міф про Петра Першого ми вже розвінчали в одній зі статей, опублікованій на нашому сайті — «Справжня історія амаранту: розповімо тільки правду і розвінчаємо міфи!».

Після трагічної смерті Н.І. Вавилова (помер у в’язниці, куди був поміщений в результаті сфабрикованих звинувачень), всі роботи по дослідженню амаранту припинилися. Хоча залишалися окремі ентузіасти від науки, які продовжували культивувати і вивчати амарант на території України в 50-х-60-х роках минулого століття.

Але трохи пізніше амарант стали знову активно вивчати. Стимулювали нові дослідження роботи по активному вивченню механізму С4-фотосинтезу, який притаманний і амаранту, як «аспартатній» підгрупі С4-рослин.

Так, в результаті досліджень було встановлено, що в амаранті (його зерні і зелені) присутня велика кількість високоякісного рослинного білка. Ці дані були отримані в 1973 році, в США. Результати стали обґрунтованою підставою для відновлення робіт по дослідженню культури.

Особистий досвід І.М. Магомедова в вивченні амаранту

І. М. Магомедов сам активно брав участь у вивченні, дослідженні амаранту. Хоча і поплатився. Благо, трапилася ця історія не за часів сталінських репресій, а набагато пізніше. Але тут вже дамо слово самому вченому, просто процитувавши його:

«У 1984 р я звернувся з листом на адресу керівника Продовольчої програми СРСР про необхідність Державної програми досліджень амаранту як джерела білка для вирішення проблем кормовиробництва в нашій країні.

Раніше в лабораторії фотосинтезу Біологічного інституту Ленінградського держуніверситету ми вже почали працювати з амарантом як об’єктом вивчення механізму вуглецевого метаболізму «аспартатних» форм С4-рослин.

Насіння дикого виду амаранту (щириці) я отримав у завідувача кафедри ботаніки Дагестанського держуніверситету проф. Львова П.Л. Як відомо, в південних районах нашої країни на картопляних і бурякових полях росте саме цей вид амаранту (Щириця закинута).

Мій лист керівнику Продовольчої програми СРСР було направлено на відгук в ВАСГНІЛ, звідки я отримав відповідь за підписом Першого віце — президента, академіка Н.З. Мілащенко (22.11.84. № 317-1-М 346 \ 11).

У відповіді написано «За вмістом в зерні найважливіших поживних речовин — протеїну, білка і жиру наявні зразки амаранту поступаються кукурудзі, сорго та іншим культурам, в зв’язку з чим поки не можуть бути рекомендовані для використання на харчові та кормові цілі». Мало того, що ця «відповідь» була науково не обгрунтованою, вона послужила підставою для покарання мене по партійній лінії в університеті, нібито за дезінформацію Члена Політбюро ЦК КПРС.»

Тобто, з отриманої відповіді ясно, що для вирішення гострої проблеми отримання білка ВАСГНІЛ (Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна) настійно рекомендувала вченим і сільським господарствам орієнтуватися на обробіток таких культур, як:

• сорго;
• соя;
• кукурудза.

Саме для цих цілей на території Радянського Союзу була створена і запущена Державна програма «Рослинний білок» (керівник — академік ВАСГНІЛ І.С. Шатілов).

У 1990 року в місті Вінниця на базі Інституту кормів Української РСР проводилася Всесоюзна конференція за державною програмою «Рослинний білок». Це було останнє засідання, в ході якого було оголошено, що для вирішення проблеми нестачі рослинного білка слід використовувати тільки кукурудзу і сорго.

Але Магомедов був не згоден з такими висновками. Тому він виступив із заявою, в якій розповів, що таке рішення є необґрунтованим, навіть помилковим. Далі знову цитата з роботи вченого: «Проте, закриваючи конференцію, академік ВАСГНІЛ А.А Бабич сказав, що« конфронтаційний виступ проф. Магомедова І.М не зупинить нашу рішучість реалізувати програму «Білок» за допомогою традиційних культур». Так багато представників аграрної науки не хотіли визнавати можливості використання для отримання білка маловідомі і нові культури. Такою культурою міг стати амарант».

Хоча деякі вчені, які займалися проблемою вивчення рослинного білка, не могли не звернути уваги, що в кукурудзі насправді недостатньо міститься ця речовина.

Було безліч спроб, досліджень, в результаті яких вчені прагнули отримати сорти кукурудзи, які характеризуються підвищеним вмістом такої амінокислоти, як лізин. Однак на той момент домогтися таких результатів було нереально. Хоча вчені і не хотіли визнавати це. Але серед них були і ті, що прагнули розібратися в проблемі більш детально.

За словами Магомедова, таким був академік М. М. Хаджинов, що був на той момент головним фахівцем з вивчення кукурудзи в країні. Він запросив Магомедова і попросив його детально пояснити всі особливості механізму С4-фотосинтезу. Така інформація була необхідна для того, щоб зрозуміти — чому ж кукурудза (поширена і досить вивчена) не могла стати джерелом високоякісного рослинного білка.

На зустрічі з академіків Магомедов детально розповів про присутність «малатної» і «аспартатної» підгруп С4-рослин і про низьку якість білка кукурудзи (його скор дорівнює 44 з 100 в порівнянні з амарантом, скор якого становить 75 з 100 од.).

Вихід якщо і був можливий, то знайти його реально лише за допомогою біоінженерії, яка дозволяє внести гени, відповідальні за синтез амінокислоти лізину з насіння амаранту в кукурудзу. Тільки таким чином можна було реально досягти збільшення амінокислоти в кукурудзі.

Хоча, як пише Магомедов, в ті роки в СРСР подібні досліди не проводилися. Хоча він, як і більшість вчених, не заперечує той факт, що кукурудза являє собою високовуглецеву культуру.

Приємно відзначати той факт, що ініціативи Магомедова не опинилися похованими під пресом бюрократії і вузькості поглядів чиновників, партійної номенклатури і вчених тих часів. Ось ще одна цитата вченого: «У 1987 році Перший заступник начальника Главземлепрома Держагропрому РРФСР А.С. Семін в листі на ім’я члена Політбюро ЦК КПРС Никонова В.П клопотав про доручення Держкомітету СРСР з науки і техніки та Держагропрому СРСР виділити 10 одиниць для наукових працівників Всеросійському Інституту Сорго для організації робіт по селекції та агротехніки амаранту і 12 одиниць — нашої лабораторії в Ленінградському держуніверситеті для розширень досліджень з фізіології і біохімії амаранту».

Однак ця ініціатива (чи пропозиція) так і не була доведена до логічного завершення. Причиною тому послужив розпад СРСР. Хоча на той момент в Системі Мінвузу РРФСР була створена Програма «Амарант», а Магомедов був призначений Головою Головної Ради програми.

До розпаду Радянського Союзу за результатами проведених і досліджень рослини було організовано кілька семінарів, круглих столів, проводилися регулярні семінари. Також у багатьох регіонах організовані центри вивчення рослини:

• в Казані (Чернов І.А., Офіцерів Е.Н.);
• в Воронежі (Макєєв А.І., Мірошниченко Л.А.);
• в Новосибірську (Железнов А.В.);
• в Україні (Утеуш Ю., Головін В.П., Бугайов В.Д., Правдива Н.П. та ін.);
• в Білорусії (Плашкевіч Л);
• в Баку (Алієв Д.А);
• в Москві (Гінс В.К і ін.);
• в Нальчику (Фролов Н.А);
• і в багатьох інших регіонах.

Особливо вчений Магомедов відзначає внесок в розвиток, дослідження та популяризацію культури Чернова І.А. Він і його співробітники займалися інтродукцією амаранту в Татарстані, а також створили особливу технологію переробки одержуваного врожаю.

У 1991 році в чеському місті Оломоуц офіційно організована Європейська Асоціація «Амарант». Саме І. М. Магомедов був обраний її Першим Президентом.

На базі лабораторії фотосинтезу БіНІІ організований Центр Амаранту біологічного Інституту СПбДУ. Центр постійно проводив зустрічі, наукові круглі столи, конференції, на яких детально обговорювалися питання інтродукції амаранту.

У наступних статтях ми продовжимо розбирати роботу І. М. Магомедова — результати його досліджень будуть цікаві всім, хто хоче займатися вирощуванням і переробкою амаранту.