Дослідники амаранту в українській науці

Наука активно почала досліджувати властивості амаранту незабаром після виявлення сквалену японськими біологами в 1906 році. Спочатку вчених в амаранті цікавив саме сквален і те, як його біологічні особливості співвідносяться з властивостями сквалену з акулячої печінки. Потім були підняті архіви — і з’ясувалося, що інтерес до амаранту спалахував в різний час в різних країнах, починаючи з глибокої давнини. До нечисленної групи дослідників амаранту з Японії і США приєдналися вчені з австралійського науково-дослідного центру, потім, коли припущення щодо властивостей рослини підтвердилися, інтерес до неї поширився і на інші країни. Статті про сквален, які регулярно з’являлися у виданнях Сполучених Штатів, зацікавили з одного боку фізіологів, з іншого — ботаніків, а слідом за ними агрономів і фермерів спочатку Америки, потім — Європи. Так амарант став популярний в сучасних наукових колах, а не тільки у окремих фермерів, які тим не менш вирощували його вже десятиліттями майже в усьому світі.

Серед зацікавлених амарантом наукових діячів був і відомий російський вчений, ботанік, селекціонер і генетик Микола Вавилов. Йому нинішній пострадянський простір зобов’язаний дослідженнями, які проводилися до того, як інтерес до амаранту згас через помилки погано обізнаних фермерів, які годували тварин некормовим так званим різновидом амаранту — щирицею (з сумними наслідками для продуктивності в цілому і тварин зокрема). Вавилов першим на території СРСР зайнявся порівнянням генетики пшениці і амаранту, намагаючись знайти альтернативу пшениці. Над цією проблемою він працював протягом декількох років, вивчаючи особливості кожного сорту обох культур. Він визначив, які сорти амаранту найвигідніше вирощувати в нинішній Центральній Росії і в південній частині СРСР, до якої належала і нинішня Україна, які з них найбільш продуктивні. На жаль, подальша доля вченого склалася таким чином, що багато досліджень, в тому числі в області генетичних особливостей і продуктивної користі амаранту, він не закінчив.

Проте Вавилова можна назвати вченим-першопрохідцем в контексті вивчення історії дослідження амаранту на території СНД. Нинішні українські і не тільки дослідники спираються і на його опубліковані праці, і на напрацювання, так і не доведені до кінця. Деякі з цих напрацювань на тлі досягнень сучасної генетики не мають перспектив, а деякі вимагають більш детального вивчення. Частина матеріалів Вавилова служить хорошою основою для початківців дослідників і використовується в багатьох українських агротехнічних вузах і на факультетах, які спеціалізуються на цій і суміжних областях.

Винахідник «Харківського-1» та інших сортів амаранту — Тетяна Іванівна Гопцій

У 1991 році на основі напрацювань Вавилова в Харкові були опубліковані результати дослідження молодих фахівців Г.Ф. Наумова, П.Д. Шапоренко, Т.І. Гопцій і В.І. Курбацького «Рекомендації по вирощуванню амаранту в умовах лісостепу УРСР». Фахівці розглядали сорти амаранту, які не встиг описати Вавилов, застосовно до лісостепової зони України. У висновках були перераховані різновиди рослини, які найбільше підходять для вирощування в цих кліматичних умовах, далі — сорти, які підходять трохи менше, але з більш високим вмістом білка, сквалену і інших корисних речовин. На результати цієї роботи студенти Київського національного аграрного університету спираються по сей день.

Це дослідження дало поштовх наступному, яке провели ті ж фахівці, за винятком Курбацького, в тому ж — 1991 — році. Результати також були опубліковані в Харкові в статті «Рекомендації і методика апробації сортових посівів нетрадиційних кормових культур». Крім амаранту, згадувалися і інші перспективні (переважно в якості кормових) рослини, однак акцент робився на амаранті, зокрема, на амаранті багряному (на зображенні справа).

На деякий час молоді вчені зосередилися на цьому сорті: в тому ж році Тетяна Гопцій, її колега Микола Воронков та інші дослідники опублікували в харківському «Інформаційному листку» статтю «Досвід вирощування амаранту багряного». У ній більш докладно розповідалося про технології вирощування цього сорту, ніж в матеріалі про нетрадиційні культурах. Дослідники визначили найкращий час для посіву насіння амаранту багряного в різних регіонах України з точки зору продуктивності, а також дали рекомендації щодо постійного його вирощування на одних і тих же територіях.

У 1992 році Міністерство аграрної промисловості України видало замовлення науково-дослідним інститутам на дослідження біохімічних особливостей і агротехнічних можливостей використання амаранту (р. № 0194 12993). За завдання першими взялися Тетяна Гопцій і Микола Воронков тепер уже спільно з біологом і агротехнологом Іваном Тимошенко: вони поставили перед собою завдання вивести сорт амаранту, який найбільшою мірою відповідав би вимогам фармацевтичної промисловості. Результатом стала поява сорту «Ультра». У 1998 році він був занесений в офіційний реєстр сортів амаранту (Реєстру сортів рослин України) як ранньостигла культура, що відповідає вищим стандартам якості. Роком пізніше перша фармацевтична компанія використовувала його в своїй продукції. Зараз амарант сорту «Ультра» використовують не тільки в українській, а й у російській, і в польській фармацевтиці.

У 2000 році в Реєстрі сортів рослин України був зареєстрований виведений Тетяною Гопцій і Миколою Воронковим сорт амаранту «Надія», що нині використовується для виготовлення олії та інших продуктів харчування, а також для виробництва комбікормів в Україні. У 2001 році дослідники отримали авторське свідоцтво на сорт «Харківський-1», який зараз застосовується і в фармацевтиці, і в виробництві продуктів харчування з амаранту. Кількома місяцями пізніше Тетяна Гопцій і Микола Воронков спільно з Ольгою Криворученко зареєстрували сорт «Роганський», а роком пізніше той же склад вчених отримав авторське свідоцтво на сорт амаранту «Вогняна куля».

На початку тисячоліття Тетяна Гопцій, Микола Воронков, Ольга Криворученко та Ніна Криворученко зайнялися питанням отримання корисних речовин з коренів амаранту, оскільки цього вимагала фармацевтика. Команда вчених довела, що отримання екстракту з амаранту неможливе на нинішньому етапі технологічного прогресу з огляду на надто слабкі ефірні властивості цієї рослини незалежно від сорту. Але пошук вирішення проблеми дослідники не припинили, залишивши метод екстрагування і застосувавши метод пресування коренів амаранту, і вже в 2001 році отримали патент за винахід «Способу отримання тимчасових роздавлених препаратів з корінців амаранту» (пат. 35223 А Україна, А 01Н1 / 04).

Паралельно Тетяна Гопцій разом з Ольгою Криворученко та Ніною Криворученко вивчали проблему занадто повільного дозрівання ряду сортів амаранту, в тому числі виведених самостійно. У кліматичних умовах українського лісостепу швидкість його дозрівання, втім, відповідала нормі, але виробництво потребувало більшої кількості ранньостиглих сортів. Проблема була вирішена приблизно в той же час, що і попередня: в кінці XX — початку XXI століття біологи змогли прискорити поділ клітин амаранту в процесі дозрівання і в 2001 році запатентували винахід, який в українському реєстрі так і називається — «Спосіб підвищення активності мітозу амаранту »(пат. 34097 А Україна, А 01Н1 / 04).

Крім того, Тетяна Гопцій спільно з іншими дослідниками опублікувала ряд наукових статей про амарант, серед яких:

• «Рекомендации по технологии выращивания амаранта в условиях украинской лесостепи» (Т.І. Гопцій, М. Ф. Воронков, В. І. Гноєвий, Л.В. Подоба — Харків, 1995 г.);
• «Использование зеленой массы и зерна амаранта в кормовых целях (рекомендации)» (Т. Гопцій, М. Ф. Воронков, О.К. Тришин, В.І. Гноєвий, З.М. Позднякова, А.С. Сорокін, А .В. Циганок, А.І. Білокопитов, С.Є. Дроздов — Київ, 1999 г.);
• «Выращивание амаранта в совместных посевах с кукурузой» (Т.І. Гопцій, В.І. Гноєвий, А.С. Сорокін, О.В. Циганок, А.І. Білокопитов, С.Є. Дроздов — Харків, 1999 р .).

Цікаво! Тетяні Гопцій і Миколі Воронкову світ зобов’язаний появою двох нових різновидів щириці. До вживання в їжу, як і інші сорти щириці, вони, зрозуміло, не придатні.

Тетяна Гопцій продовжила наукову діяльність в обраній сфері і в 2004 році захистила дисертацію на тему «Агроэкологические и агротехнические основы внедрения амаранта в культуры Левобережной лесостепи Украины» , Київ, 2004 р. Біолог вивчила 19 сортів амаранту і з’ясувала, які з них в будь регіонах країни вирощувати найбільш доцільно з точки зору адаптації та продуктивності. На даний момент її дослідження є найбільш повним джерелом інформації в питанні вибору найбільш підходящого сорту амаранту для вирощування в кормових цілях. Також на це дисертаційне дослідження є сенс орієнтуватися тим, хто має намір зайнятися вирощуванням універсальних сортів амаранту.

Зараз Тетяна Гопцій є одним з головних українських фахівців з питань селекції амаранту. В процесі винаходу нових сортів вона довела, що амарант — культура, яка дуже добре піддається вдосконаленню за допомогою генетики. Це підтверджує той факт, що виведений нею сорт «Харківський-1» вважається одним з найнадійніших на території не тільки України, а й південних регіонів Росії і вельми популярний в українських споживачів. Сорти «Ультра» та «Надія» менш відомі в колах аграріїв, які тільки починають вирощувати амарант, проте досить часто застосовуються при виготовленні продукції в давно існуючих компаніях.

Технологічна схема вирощування амаранту з урахуванням фенологічних фаз розвитку, розроблена Тетяною Гопцій, є на даний момент однією з найбільш надійних в кліматичних умовах України.

Амарант і медицина: наукові дослідження сім’ї Заремба-Федчишин

Не оминули увагою українські вчені і суто медичний аспект. Лікувальні властивості амаранту і вплив його продуктів на людський організм при різних захворюваннях вже кілька десятиліть вивчають сім’ї вчених Заремба і Заремба-Федчишин.

Першою в родині зацікавилася амарантом Євгенія Заремба, доктор медичних наук, заслужений професор Львівського національного медичного університету, завідувач кафедри сімейної медицини та кафедри терапії (до 2005 року). В арсеналі Євгенії Заремби понад 650 навчально-методичних і наукових робіт, серед яких 5 авторських свідоцтв і патентів, 3 монографії та 20 підручників для студентів-медиків. Протягом декількох десятиліть, присвячених науковій діяльності, Євгенія Заремба глибоко вивчала кардіологію (зокрема, зосередилася на сучасних методах діагностики та лікування ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда та серцевих аритмій) і можливості використання гормонального лікування в терапії. Це привело її, серед іншого, до вивчення професійних захворювань і професійної шкоди, яка провокує ішемічну хворобу, а також до вивчення порушень в ендокринній та імунній системах.

Вперше про позитивний вплив амаранту на серцево-судинну систему Євгенія Заремба згадує в монографії «Биосфера, питание, здоровье». У роботі не досліджуються докладно властивості амаранту, але згадується про те, що включення в раціон амарантової олії доцільне при наявності в роду людини серцево-судинних захворювань.

Наступного разу дослідник говорить про це ж в монографії «Лікувальне харчування», Львів, 1991 р., де рекомендує вживати 4-5 г амарантової олії (це приблизно 1 чайна ложка) хворим з міокардитом і високим ризиком інфаркту міокарда, хворим на ішемічну хворобу серця і людям, у яких виявлено атеросклероз, бляшки на стінках судин. Згадується, що такі утворення на стінках судин шиї провокують ослаблення кровотоку і знижують кількість крові, яка надходить в череп, що веде до помітного погіршення діяльності тієї чи іншої ділянки мозку. Це може проявлятися такими симптомами, як погіршення пам’яті, нездатність зосереджуватися і вирішувати складні завдання, а також провокує безсоння, розлад нервової системи і підвищує ризик інсульту. Амарантова олія, згідно з дослідженням Євгенії Заремби, сприяє розщепленню і подальшому розсмоктуванню атеросклеротичних бляшок і, відповідно, покращує мозкову діяльність і знижує ризик інсульту.

У різні роки Євгенія Заремба публікує ряд досліджень (про них мова піде нижче) на тему лікувальних властивостей амаранту разом з Оленою Зарембою-Федчишин, Назаром Федчишин та Віталієм Зарембою. Приєднуються до професора і інші українські вчені, наприклад, С. Волошиновська. Так, в 2007 році за її участі, Євгена Заремба вивчила вплив амаранту на людський організм при аутоімунних захворюваннях. З’ясувалося, що амарантова олія позитивно впливає на стан шкіри і при атаках власним імунітетом дерми і підшкірного шару відновлює тканини і в деяких випадках нормалізує імунну реакцію. Результати дослідження були опубліковані в 4 номері журналу «Фітотерапія» за 2007 рік під назвою «Застосування олії амаранту для лікування шкірних уражень при системних автоімунних захворюваннях».

Згадується позитивний вплив амарантової олії на серцево-судинну систему і в виданні «Сімейна медицина» (Київ, 2010 р), яке вийшло під редакцією Євгенії Заремби і відомого українського вченого, доктора медичних наук, гастроентеролога В’ячеслава Передерія. Євгенія Заремба числиться також в укладачах третього тому.

У четвертій частині тієї ж «Сімейної медицини», що побачила світ роком пізніше, в 2011, про амарант згадує Віталій Заремба — український медик, професор, доктор медичних наук, який також досліджує вплив продуктів амаранту на людський організм. Амарант, за словами Віталія Заремби, є сенс вживати вагітним жінкам, оскільки олія цієї рослини сприяє формуванню здорової плаценти і підтримує роботу щитовидної залози, яка під час вагітності відчуває сильне навантаження за рахунок вироблення великої кількості йодовмісних гормонів. Крім цього, амарант нормалізує баланс жирів в організмі. Останнє необхідно для доступу до плоду поживних речовин в належній кількості.

Основним українським дослідником медичних властивостей амаранту і лідером за кількістю публікацій на цю тему можна з упевненістю назвати доньку Віталія Заремби — Олену Зарембу-Федчишин. На сьогоднішній день вона має звання доцента кафедри сімейної медицини Львівського національного медичного університету, ступінь кандидата медичних наук, є практикуючим сімейним лікарем. Спеціалізується на кардіології, ревматології та апаратній ультразвуковій діагностиці.

З 2003 року Олена Заремба-Федчишин активно публікує статті, присвячені лікуванню серцево-судинних захворювань, зокрема, за допомогою насичення крові киснем (ендогенне дихання та ін.). У 2004 році дослідник звертає увагу на амарант і перевіряє теорію про лікування за допомогою сквалену на практиці, а вже в 2005 публікує результати цих досліджень:

1. У журналі «Фітотерапія» (2005, № 2, с. 13-17) з’являється стаття «Динаміка варіабельності ритму серця у хворих на стабільну стенокардію під впливом олії амаранту» , співавтор — Євгенія Заремба.

2. У «Сімейній медицині» (2005, № 2, с. 93-95) публікується стаття «Використання олії амаранту для корекції міжгормональних співвідношень глюкокортикоїдів та андрогенів у хворих на стабільну стенокардію», також у співавторстві.

3. У полтавському «Віснику Української медичної стоматологічної академії» (2005, вип. 3 (11), с. 21-24) публікується стаття «Вплив комплексного лікування з використанням олії амаранту та інтервального гіпоксичного тренування на динаміку показників варіабельності серцевого ритму та ліпідного обміну у хворих на стабільну стенокардію ».

У 2006 році Олена Заремба-Федчишин публікує ще дві наукові статті про користь амаранту в комплексному лікуванні кардіологічних захворювань:

1. «Вплив інтервального гіпоксичного дихання та вживання олії амаранту на показники системи згортання крові у хворих на стабільну стенокардію» у виданні «Acta Medica» (2006, № 1, с. 183-186).

2. «Комплексне лікування хворих на стабільну стенокардію напруги ІІ-ІІІ ФК з використанням олії амаранту» в київському «Інформаційному листку» (2006, № 13), в співавторстві.

Тоді ж, в 2006 році, Олена Заремба-Федчишин захищає в Івано-Франківському державному медичному університеті дисертацію на тему «Варіабельність серцевого ритму та окисно-відновний метаболізм у хворих на стабільну стенокардію, поєднану з гормональним дисбалансом, і методи їх корекції». Крім іншого, в дисертації детально описується вплив амарантової олії на хворих з постійною стенокардією. Дослідник прийшла до висновку, що регулярне вживання олії, поєднане з гіпоксичними тренуваннями, полегшує стан хворих більше, ніж просто тренування. Це, як пише Олена Заремба-Федчишин, пов’язане з наявністю в амарантовій олії сквалену, який насичує кров киснем, подвоюючи ефект від тренувань і паралельно очищаючи судини.

Захистивши дисертацію, лікар продовжила дослідження в області впливу амаранту на хворих з серцево-судинними захворюваннями і в наступному — 2007 — році опублікувала спільно з Назаром Федчишин та іншими дослідниками статтю «Вплив олії амаранту на перекисне окиснення ліпідів та антиоксидантний захист у хворих на стенокардію», журнал «Фітотерапія», № 4, с. 17-22. У статті доводиться доцільність прийому амарантової олії, тим хто страждає стенокардією. Так, при регулярному її вживанні симптоми хвороби слабшають, хворі можуть збільшувати фізичні навантаження — і при цьому ряд медикаментів, що знімають, наприклад, больовий синдром і усувають деякі інші симптоми стенокардії, можна виключити.

У 2010 році в збірнику наукових праць «Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології» Олена Заремба-Федчишин спільно з Євгенією Зарембою і Віталієм Зарембою опублікувала статтю «Патогенетичне обгрунтування застосування олії амаранту в клінічній практиці». У статті обґрунтовується користь сквалену і амарантової олії як продукту, що містить сквален в найвищому ступені. Пропонується використовувати амарантову олію масло при хворобах слизових оболонок ротової порожнини (докладніше про те, як її можна застосовувати в цьому випадку, читайте в матеріалі «Здоров’я ротової порожнини з амарантом»), при захворюваннях жіночих статевих органів, при атеросклерозі та інших порушеннях кровообігу, імунодефіцитах, авітамінозах, хворобах шлунка і печінки. Також дослідники в цій статті відзначають, що амарантову олію можна використовувати як профілактичний засіб проти онкозахворювань і науково обґрунтовують це твердження.

У тому ж році вийшла ще одна стаття Олени Заремби-Федчишин (за участю Євгенії Заремби, Назара Федчишина та інших дослідників) — «Застосування олії амаранту у кардіологічній практиці». Лікар продовжила розвивати напрацювання в області лікування стенокардії амарантом і разом з колегами досліджувала вплив амарантової олії на ліпідний спектр крові у хворих на стенокардію. Іншими словами, перевірила, які жири переважають в крові цієї групи хворих до прийому амарантової олії і після неї. З’ясувалося, що жири, що містяться в амарантовій олії, дійсно нормалізують загальний баланс жирів, знижуючи кількість «шкідливих» (ліпопротеїнів низької щільності) і відновлюючи рівень «корисних» (ліпопротеїнів високої щільності). З огляду на те, що стенокардія — це найчастіше результат постійного ослаблення судин і надлишку в організмі шкідливих жирів, природним виглядає висновок дослідників: амарантова олія полегшує стан хворих на стенокардію і знижує ризик виникнення вторинних захворювань судин і серця.

На основі перерахованих досліджень і власної великої практики сім’я Заремба-Федчишин видає в 2012 році на базі Львівського медуніверситету повноцінний науковий посібник під назвою «Застосування амаранту в медичній практиці», яким можуть користуватися і студенти медичних вузів, і лікарі широкого профілю, і вузькі фахівці в різних областях. Один з найбільших розділів присвячений застосуванню амаранту при хворобах серцево-судинної системи. У ньому говориться, що більшість найпоширеніших і небезпечних для життя серцево-судинних захворювань викликано недостатнім кровопостачанням серця і мозку. Наприклад, частий діагноз «ішемічна хвороба» походить від слова «ішемія», яке і означає низький рівень кровопостачання серцевого м’яза. Інфаркт міокарда трапляється через раптову гостру нестачу крові, через яку частина тканини серцевого м’яза мертвіє (відбувається її некроз). Інсульт — наслідок недостатнього кровопостачання мозку, а хронічна серцева недостатність виникає, коли занадто мало крові надходить в дрібні судини, розташовані навколо серця. Порушення кровопостачання виникають найчастіше на тлі атеросклерозу, гіпертонії (підвищення артеріального тиску), через ожиріння, постійне тютюнопаління та вживання алкоголю. Амарантова олія здатна усунути деякі причини хвороб серця, а саме:

• розсмоктати атеросклеротичні бляшки;
• запобігти появі тромбів в судинах;
• нормалізувати обмін речовин і, як наслідок, вагу, якщо ожиріння викликане порушенням обміну речовин;
• за рахунок нормалізації обміну речовин і зниження рівня «шкідливих» жирів в крові відновити природній артеріальний тиск.

У посібнику є рекомендації по призначенню амарантової олії хворим на усі перераховані захворювання і деякі інші; вказано, як і протягом якого часу амарантова олія має ефект для пацієнтів на різних стадіях захворювань. Крім цього, є рекомендації щодо застосування амарантової олії при:

• гінекологічних захворюваннях, викликаних порушенням мікрофлори;
• зниженні імунної реакції і імунних захворюваннях, викликаних нервовими розладами і порушенням режиму харчування;
• захворюваннях печінки;
• сезонних авітамінозах;
• порушеннях роботи щитовидної залози, зокрема, при високому ризику розвитку цукрового діабету, при гормональному гомеостазі;
• різних видах гіпоксії.

Автори посібника — Олена Заремба-Федчишин, Євгенія Заремба, Віталій Заремба і Назар Федчишин.

Наступне дослідження Олена Заремба-Федчишин та Євгенія Заремба проводять разом, а результати публікують в 2014 році в «Фітотерапії» під назвою «Динаміка показників ліпідного спектра крові у хворих на АГ II стадії при застосуванні антигіпертензивної терапії в поєднанні з олією амаранту» 2014 року, № 3, с. 43-46. У статті на прикладі порівняльної характеристики лікування двох груп хворих показано, що амарантову олію доцільно застосовувати при артеріальній гіпертензії.

На даний момент сім’я Заремба-Федчишин продовжує роботу по вивченню лікувальних властивостей амарантової олії та інших продуктів амаранту. Більшість досліджень проводяться на базі Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

Інші дослідники амаранту в українській науці

Амарант в різні роки привертав до себе увагу і інших українських вчених, чия спеціалізація вимагала вивчення ряду проблем медицини і біології, генетики та селекції, ботаніки та агрономії, фармацевтичної та аграрної промисловості, тваринництва і навіть економіки. Деякі піднімали архіви, деякі виходили на невідому їм раніше культуру завдяки дослідженням колег, причому як вітчизняних, так і зарубіжних.

Георгій Ліпкан

До останніх можна віднести Георгія Ліпкана, доктора медичних наук, професора кафедри клінічної лабораторної діагностики Київської національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Шупика.

Лікар за освітою, на початку 2000-х Георгій Ліпкан направив свою дослідницьку діяльність на вивчення лікувальних властивостей різних рослин, які ростуть на території України. Інтерес до амаранту у вченого виник, як і у багатьох інших дослідників, після вивчення матеріалів про властивості сквалену. Відправною точкою стала стаття американської дослідниці Мей Сан з Університету Карнегі-Меллон «Extraction and purification of squalene from amaranthus grain» («Одержання очищеного сквалену з зерна амаранту», США, «Food Chem.», 2002).

Георгій Ліпкан вивчив, які сорти амаранту вирощуються на території України, якиц в них вміст сквалену і чи можна використовувати їх для лікування захворювань, які лікують за допомогою сквалена в США та інших країнах.

У 2006 учений пише статтю про амарант для довідника «Рослини в медицині», який виходить в Києві. Довідник має успіх і через два роки, в 2008, виходить у вигляді багатотомної енциклопедії, яка називається так само — «Рослини в медицині». Амаранту Георгій Ліпкан приділяє досить багато уваги в 1 і 2 томах.

У тому ж році виходить його стаття про амарант, написана в співавторстві з доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедри гігієни харчування і гігієни дітей та підлітків Київської національної медичної академії післядипломної освіти Іваном Козяріним. Матеріал публікується у виданні «Фітотерапія» під назвою «Амарант хвостатый — ценное пищевое и лекарственное растение». У статті в загальних рисах розповідається про особливості цього різновиду амаранту: про історію, поширення, фармакологічні властивості і користь при лікуванні захворювань серцево-судинної, імунної систем, а також при розладах нервової системи, що провокують в тому числі імпотенцію, фригідність і т. д.

Олександр Скляров

Застосування амаранту при захворюваннях шлунково-кишкового тракту більш 20 років вивчає доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри біохімії Львівського національного медичного університету Олександр Скляров (на фото — склад кафедри, Олександр Скляров — в першому ряду в центрі). У 1996 році спільно з іншими українськими молодими вченими він провів дослід по лікуванню амарантом гастродуоденітів та інших запальних захворювань слизової оболонки шлунку і кишечника. Результати опубліковані в статті «Комплексне застосування продуктів переробки насіння амаранту як харчової добавки при лікуванні гастро-дуоденальної зони: Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія, Львів, ЛДМУ, 1996 г.). У тому ж році Олександр Скляров починає глибоко досліджувати властивості амарантової олії і озвучує результати дослідження у вигляді доповіді на науковій конференції в Трускавці. За матеріалами конференції публікується стаття Склярова і інших дослідників під назвою «Роль складових компонентів олії амаранту в його цитопротекторній дії. Реабілітація та лікування в санаторно-курортних умовах».

Деякий час Олександр Скляров займався переважно спостереженнями, а в 2006 році в журналі «Медична хімія» опублікував статтю «Зміни процесів ліпопероксидації та активності ензимів системи антиоксидантного захисту при введенні олії амаранту за умов експериментального виразкового коліту», № 3, с. 63-66. У ній дослідник припустив, що жири, які містяться в амарантовій олії, можуть благотворно вплинути на стан хворого при виразкових хворобах шлунково-кишкового тракту.

Це припущення підтвердилося в 2011 році: Олександр Скляров з колегами встановив, що амарантова олія, будучи одним з найбагатших природних джерел біологічно активних речовин, виробляє цитопротекторний ефект в шлунково-кишковому тракті. Це, як пише дослідник, дозволяє застосовувати її при лікуванні і для профілактики виразкових колітів. Результати дослідження опубліковані в 4 номері «Медичної і клінічної хімії» за 2011 рік у статті під назвою «Вплив олії амаранту на стан системи L-аргінін / NO-синтази / NO в товстій кишці при виразковому коліті».

Олена Килименчук і Галина Євдокімова

Не так давно звернули увагу на амарант в Одеській національній академії харчових технологій. Доценти кафедри біохімії, мікробіології та фізіології харчування, кандидати технічних наук Олена Килименчук (на фото зліва) і Галина Євдокімова (на фото праворуч) поставили перед собою завдання визначити, чи здатна амарантова олія регулювати мікрофлору в шлунку, кишечнику та інших органах людини і чи доцільно її вживати тим людям, у кого баланс мікрофлори порушений.

Результати дослідів біохіміків були опубліковані в 2014 році в статті «Вплив масла амаранту на корисну мікрофлору людини». Як показали спостереження, при вживанні амарантової олії з харчовими волокнами (з деякими видами круп, в тому числі з амарантовою, і зі свіжими овочами та фруктами) активні компоненти олії стимулюють зростання корисних і необхідних бактерій — лактобацил, недолік яких часто спостерігається у хворих з дисбалансом мікрофлори кишечника.

У 2015 році результати були доповнені і опубліковані повторно під назвою «Масло амаранту — стимулятор росту лактобацил».

Цікаво, що Галина Євдокімова зацікавилася амарантом шістьма роками раніше: в 2008 вона допомогла колезі А. Єгоровій провести дослід по зберіганню насіння амаранту. Результати спостережень учених також були опубліковані в 2008 році у виданні «Зерно і хліб» в статті під назвою «Семена амаранта можно уберечь от пагубного действия микрофлоры».

Володимир Берсенєв

Заслужений лікар України, невропатолог вищої категорії, винахідник метамерного підходу в лікуванні захворювань нервової системи і опорно-рухового апарату, керівник «Медичного центру Берсенєва» Володимир Андрійович Берсенєв протягом 2005-2012 рр. застосовував різні продукти амаранту в практиці і вивчав їх вплив на хворих з різного роду нервовими захворюваннями. Саме він, серед інших українських і російських вчених, рекомендував амарантові чаї як засіб проти безсоння і для загального заспокоєння нервової системи. У 2015 році в «Новинах медицини і фармації» вийшла його стаття «Откроем двери амаранту», в якій він популярно розповідає про властивості рослини і її застосуванні в медицині.

Потроху вивчали амарант і інші вчені — професори, доктори наук, ботаніки, селекціонери, лікарі. У наукових матеріалах, присвячених питанням вирощування і використання амаранту в медицині і в харчуванні, неодноразово зустрічаються прізвища таких українських дослідників, як Е. Панасюк, В. Саратовський, І. Лукович, С. Краєвський, З. Царик, В. Барштейн, Т. Круподерова, Р. Стадник, В. Троцький, Е. Семенишин та інші.

Вивчення впливу амаранту на людський організм, а також дослідження його біологічних властивостей проводяться на базі інститутів у Львові, Дрогобичі, Ужгороді, Івано-Франківську, Тернополі, Харкові, Одесі, Києві та Дніпрі.