Червоні чаї Заходу: каркаде і амарант
Сьогодні червоний чай або, скоріше, червоні чаї зібрали навколо себе величезну кількість інформації, серед якої багато перекрученої, неправильно інтерпретованої і переплутаної. Найчастіше, коли мова заходить про червоний чай, той, хто про нього говорить, має на увазі цілком певний напій, вважаючи, що саме він є «справжнім» червоним чаєм. Проблема в тому, що червоних чаїв — чи напоїв, які так називають, — кілька, і сказати зараз, який з них є «справжнім», вже неможливо. У певних групах людей сформувалося своє уявлення про «правильний» червоний чай, і якщо в одну з груп уклиниться людина з іншої, її, швидше за все, не зрозуміють або засміють. Однак зараз уже не можна однозначно стверджувати, що одна з груп права, а друга помиляється.
У східних країнах, коли мова заходить про червоний чай, той, хто про нього говорить, має на увазі чай, що виготовляється з листя чайного дерева, переважно в Китаї. Китайський червоний чай сильно ферментований, тому при заварюванні дає насичений червоно-коричневий колір, де червоного набагато більше, ніж коричневого. Знавці стверджують, що справжній високоякісний червоний чай має «внутрішній» золотистий відтінок і «іскрить», коли на нього падає світло. Втім, китайські червоні чаї бувають різних сортів, сорт в першу чергу залежить від методу виготовлення, методи сильно розрізняються, і результатом стають різні червоні чаї, які можуть мати абсолютно різний аромат і відтінок від золотисто-червоного до темно-бордового.
Житель східних країн зазвичай дає характеристику чаю, виходячи з уже завареного напою. У цьому, очевидно, і полягає першопричина того, що зараз поняття «червоний чай» на Заході і на Сході має різну конотацію. У китайця, японця, індійця чорний чай — це чай типу популярного зараз пуеру, який при правильному заварюванні має темно-коричневий колір, або темні при заварюванні індійські і цейлонські чаї. Червоний чай — відповідно, чай, який дає червоний колір, — вищеописаний китайський. А білим чаєм в східних країнах часто називають чаї, які у нас назвали б зеленими, — тому що відтінок при заварюванні вони дають світлий, але листя у них — зелене. Також у жителів східних країн чаєм називають саме чай — напій, приготований з листя чайного дерева.
На Заході все інакше: колір чаю часто оцінюється за кольором сухого листя, а чаєм може бути названий будь-який напій, який настоюється на листках сухих рослин. Так в європейських країнах з’явився «ромашковий чай» або «амарантовий чай», хоча ні ромашка, ні амарант не мають ніякого відношення до чайного дерева. А червоний китайський чай на Заході став «чорним». З дуже простої причини: колір сухого листя червоного чаю має чорний колір — як і колір листя чорного чаю. Китайські червоні чаї в Європі, особливо в Східній, нерідко продаються як елітні чорні чаї. Часто їх можна побачити у відомому купажі «Англійський сніданок», тому що саме англійці вперше оцінили смак китайського червоного чаю настільки, що почали його поставляти в Європу величезними партіями. Вони ж, до речі, вперше назвали його чорним. Ще у нас, тобто в західних країнах, існує «синій чай» з листя базиліка, а в рідкісних чайних можна зустріти чаї чи не всіх кольорів веселки. Чи варто говорити, що чайне дерево в їх виготовленні теж жодним чином не брало участі?..
Тому не дивно, що червоний чай на Заході — це зовсім не китайський червоний чай, а червоний напій з червоного листя рослин, зовсім далеких до чайного дерева. Дорікати нам в неправильному підході до слова «чай» гіпотетично можна, але вже занадто пізно, тому що поняття «червоний чай» вже міцно закріпилося не за чаєм. Втім, в деяких західноєвропейських країнах останнім часом, очевидно завдяки глобалізації, поняття «червоний чай» повертає початкову — китайську — конотацію, тому при замовленні такого напою в ресторані є сенс уточнити, який саме червоний чай потрібно. Але в багатьох недорогих кафе Західної Європи, а також у Східній Європі червоний чай — це найчастіше один з двох напоїв: каркаде або амарантовий чай.
Каркаде
Каркаде на пострадянському просторі більш популярний, ніж амарантовий чай, за рахунок більш тривалого і безперервного використання. Спочатку, як водиться, він вважався екзотикою, а в останні десятиліття це такий же звичайний напій, як чай з жасмином, цитрусами або волошками: в дешевій їдальні не знайдеться, але в будь-якому більш-менш великому магазині або кафе — без проблем.
Каркаде робиться з пелюсток південної червоної квітки — суданської троянди. У багатьох джерелах зазначено, що суданська троянда називається по-іншому гібіскусом, але це так лише частково. Гібіскус — це не конкретна квітка, а рід рослин сімейства Мальвові, і суданська троянда відноситься до цього роду. Її можна називати гібіскусом, однак говорити, що каркаде робиться з гібіскусу, не цілком коректно: він робиться з абсолютно певного гібіскуса. Суданська троянда у вигляді гібіскуса має назву Гібіскус сабдаріффа (Hibiscus sabdariffa), а її друга «народна» назва — розелла. Але «розелла» вживається якраз рідко.
Суданська троянда являє собою чагарник з невеликими червоними квітами, пелюстки яких і збираються для виготовлення каркаде. Є кілька методів збору, сушки і ферментації пелюсток. Шанувальники кожного методу стверджують, що каркаде, виготовлений за їхньою технологією, дуже відрізняється від каркаде, виготовленого за іншою технологією. На ділі смак каркаде, виготовленого різними методами з одного сорту, розрізнить хіба що особливий цінитель напою і гурман. А ось що може розрізнити і звичайна людина, так це каркаде, виготовлене з різних сортів суданської троянди.
Справа в тому, що зростає розелла не тільки в Судані, а й у багатьох інших країнах — в Таїланді, в Алжирі, в Мексиці, в Китаї, на Шрі-Ланці, в Єгипті. В останньому каркаде взагалі є національним напоєм: єгиптяни його п’ють постійно як в холодному, так і в гарячому вигляді. У різних локаціях, природно, рослина дещо відрізняється від розелли з Судану, оскільки пристосовувалася до місцевих кліматичних умов. В результаті єгипетський каркаде відрізняється насиченим рубіновим кольором, в Таїланді він яскраво-пурпурний, а американський (точніше, мексиканський, але вельми поширений в південних штатах США) каркаде має помаранчевий відтінок.
Смак у каркаде кисло-солодкий і досить характерний: інших рослин, які провокували б такі ж смакові відчуття, чайні експерти поки не знайшли. Але кількість кислоти і солодощів знову-таки може відрізнятися в залежності від сорту і місця зростання суданської троянди, яку беруть в якості сировини. Наприклад, єгипетський каркаде вважається більш кислим, а виготовлений з зростаючої в Південно-Західній Азії розелли — солодшим.
У Східній Європі, та й у Західній здебільшого, відомий в основному єгипетський каркаде — яскраво-рубіновий напій з помітним кислим присмаком. Забезпечують цей присмак три кислоти — лимонна, яблучна і винна. Всі вони в невеликих кількостях організму не тільки не шкідливі, а й необхідні, і, зокрема, завдяки їм напій вважається вельми корисним. Крім цих кислот, користь каркаде забезпечують антиоксиданти, вітамін С і речовина каптоприл.
З вітаміном С все більш-менш зрозуміло: необхідний для безперебійного функціонування імунної системи, а тому зміцнює імунітет і допомагає таким чином протистояти більшості захворювань. З антиоксидантами теж: перешкоджають надмірному окисленню внутрішнього середовища організму, що дуже актуально для людей, які їдять багато солодкого і смаженого, і провокують тим самим швидке зношування і старіння клітин. Каптоприл відомий менше, оскільки зустрічається в їжі рідко, а ось медики, особливо кардіологи, знайомі з ним добре. Ця речовина, здатна нормалізувати тиск у гіпертоніків, допомагає при серцевій недостатності, аритміях і багатьох інших проблемах з серцем. Крім цього, вона знижує ризик розвитку цукрового діабету і призначається тим, хто вже страждає від нього для полегшення стану організму.
Заварюється каркаде різними способами, причому фахівці-виробники стверджують, що користь напою не змінюється в залежності від того, який спосіб приготування обраний. Незважаючи на їх слова, все ж думаємо, що варіння пелюсток змушує їх втратити частину корисних елементів, які не витримують 100-градусної температури. Те ж саме стосується заливання каркаде окропом. А ось заварювання за допомогою води, температура якої не перевищує 80 градусів, і настоювання в холодній воді справді видаються рівноцінними способами. По крайній мірі, тут піддавати сумніву слова експертів немає причин.
Приготування гарячого каркаде нічим, по суті, не відрізняється від приготування звичайного зеленого або білого чаю. Невелика кількість сухого листя — заварки — заливається водою, нагрітою до температури 70-80 градусів і залишається — бажано під кришкою — на 10-12 хвилин. Після заварювання в напій можна додати мед або цукор, щоб згладити кислий присмак. Гарячий каркаде більш поширений у нас, у Східній Європі, а також в деяких країнах Північної і Центральної Європи, де клімат більш прохолодний.
Холодний каркаде робиться довше: листя заливається холодною водою в тій же пропорції, що і звичайний чай, і залишається на 8-10 годин. Часто в якості підсолоджувача до нього додають родзинки, які розмокають і надають воді солодкий присмак якраз протягом того ж часу. Мед і цукор зі зрозумілих причин розмішати в такому чаї буде набагато важче. Холодний каркаде поширений в південних західноєвропейських країнах, в Північній Африці, в азіатських арабських країнах, а також практично скрізь на півдні Східної Азії.
Амарантовий чай
Коли амарант тільки реабілітували на території України, Росії та суміжних країн як корисну псевдозлакову рослину і почали робити з нього олію і крупу, каркаде вже щосили пропонувався в ресторанах і кафе. Квітки і листя амаранту почали використовуватися в якості трав’яної «заварки» в СНД ще пізніше, коли олія і крупи вже утвердилися у своїй ніші. Фактично амарантовий чай у нас всього кілька десятків років, чим і обумовлена його менша популярність в порівнянні з червоним чайним «побратимом».
Проте за загальним літочисленням амарантовий чай більш давній, ніж каркаде: щонайменше, йому кілька тисяч років. Вперше відкрили його для себе як напій ацтеки, які, що цікаво, вживали його тільки в холодному вигляді, як і єгиптяни — каркаде. Пізніше амарантовий напій потрапив до Європи разом з іспанськими завойовниками і тут вже набув ознак чаю, тобто став заварюватися за допомогою гарячої води. Але якщо холодний і гарячий каркаде досі вживаються в різних країнах приблизно в рівному співвідношенні, то амарантовий чай останні кілька століть прийнято пити в теплому вигляді. Втім, рецептура «ацтекського» холодного чаю більш-менш збереглася (з огляду на її простоту), а тому ніхто не заважає слідувати прямій спадщині мексиканських предків.
Амарантовий чай виготовляється з листя і квіток амаранту і за кількістю варіантів виготовлення перевершує каркаде в кілька разів. По-перше, тільки видів амаранту існує кілька, і чай виготовляється щонайменше з чотирьох. Ці рослини важко одну з одною сплутати: настільки вони несхожі. Одні мають відомі на пострадянському просторі гострі і пишні волоті над зеленою масою листя. Інші — повністю багряні, включаючи листя, стебла і квіти: цей амарант і культивували ацтеки, а зараз культивують і мексиканці, і європейці. Третій «чайний» амарант має довгі яскраво-рожеві мітелки — так званий пурпурний амарант. Четвертий — являє собою зовсім невеликі рослини, які нашому аграрію в голову не прийшло б назвати амарантом: квіти на них ростуть окремо і мають не тільки класичний амарантовий колір, тобто пурпурний або бордовий, а й білий. З них теж робиться амарантовий чай, і, до речі, саме цей чай поширений найбільше в Північній Америці і в деяких європейських країнах, переважно теж північних (хоча туди він привозиться, на відміну від США, де амарант прекрасно росте).
Причому це тільки «по-перше», а є ще й «по-друге»: кожен з перелічених видів амаранту, придатного для виготовлення чаю, має і свої сорти. Взагалі сортів амаранту налічується більше ста, а сортів амаранту, з якого роблять чай, — понад тридцять. Ситуація тут приблизно та ж, що і з методами виготовлення каркаде. Навряд чи звичайна людина розрізнить чай з різних сортів амаранту одного виду, але напевно відчує різницю, спробувавши напій з різних видів амаранту. А виробники в один голос стверджують, що дуже сильно відрізняються один від одного чаї з амаранту не тільки різних видів, а й сортів. Втім, напевно вони частково мають рацію.
Відрізняються амарантові чаї один від одного в першу чергу ароматом, в другу — кольором.
Власне, аромат — це перше, за що цінується амарантовий чай. Він, як правило, досить сильний, тому може доповнюватися добавками з різким запахом і не губитися, а переплітатися і давати в результаті зовсім вже незвичайні поєднання, дивуючи людину навіть з дуже малою кількістю нюхових рецепторів. У багатьох випадках до амаранту домішується не одна добавка з сильним запахом, а кілька — зі слабким, в результаті чого виходять оригінальні і багатошарові букети. Більш того, аналоги ароматів амарантового чаю нерідко використовуються в парфумерній індустрії. «Нотки амаранту», як і назва «Амарант», — зовсім не рідкість для магазинів парфумерії.
Колір у амарантового чаю, як правило, теж вельми насичений, тому що квіти амаранту самі по собі являють собою сильний барвник. Недарма ще ацтеки робили з них червону фарбу і обмазувались нею перед тим, як відправитися в битву. Сьогодні колір амарантового чаю просто надає йому оригінальності і, власне, дозволяє йому називатися червоним чаєм. Звичайно, «червоний» — назва збірна, а на ділі амарантові чаї мають відтінки від оранжево-червоного до темно-бордового.
Відомий в СНД амарантовий чай відрізняється різким квітковим запахом з майже непомітним відтінком гіркоти. Колір при заварюванні має яскраво-пурпурний. Сухе листя, які використовуються в якості заварки, приблизно наполовину темно-рожеве, а наполовину — зелене. Сировина вирощується переважно тут же, в Східній Європі, хоча відчуває себе добре в багатьох локаціях по всій планеті, в тому числі в досить прохолодних (для амаранту, по крайній мірі).
У Західній Європі, в Латинській Америці і трохи в Північній Африці поширені ще більш «пурпурні» амарантові чаї. Аромат вони мають теж сильний, квітково-солодкий, без найменших ознак гіркоти. Колір при заварюванні — яскраво-пурпурний, але трохи темніший вищеописаних чаїв. Колір сухого листя — цілком темно-рожевий, можливі тільки варіації відтінків в рамках цього кольору, та й то незначні. Сировина вирощується або в південній півкулі, або в теплих країнах північної — зокрема, на півночі і в центральних країнах Латинської Америки, в Австралії, на півдні Західної Європи і в незначній кількості на півночі Африки.
«Багряні» амарантові чаї поширені в Центральній Америці і Центральній Африці. Центральна Америка — власне, початкова батьківщина багряного амаранту, де він культивується по цей день, а в Африці він почав використовуватися як засіб боротьби з голодом набагато пізніше, вже після прибуття в Європу. Чаї з цього амаранту мають квітково-гіркий запах. Колір при заварюванні — темно-бордовий, з помітним пурпуровим відтінком. Колір «заварки» — повністю темно-бордовий, причому іноді настільки темний, що його можна назвати майже чорним. П’ється цей чай переважно в холодному вигляді і, незважаючи на те, що саме він поклав початок амарантового чаю в Європі, на сьогодні вважається досить простим, «грубуватим» амарантовим чаєм і в Європі подається рідко.
Повною його протилежністю, найбільш «тонким» і «вишуканим» амарантовим чаєм вважається чай з окремих квіток амаранту. Він має набагато менш різкий аромат, ніж всі перераховані вище чаї, хоча слабким назвати його запах не можна — чітко квітковий, без домішки гіркоти або солодощів, він цілком помітний і в сухих квітках, і в завареному чаї. При заварюванні відтінок цього чаю — пурпурний, але й близько не такий яскравий, як в попередніх випадках. У порівнянні з іншими амарантовими чаями цей можна назвати навіть блідим, хоча сам по собі він досить «червоний». Колір сухих квіток, що використовуються для заварювання, — пурпурно-рожевий і білий. Вирощується цей амарант в основному в південних штатах США і в теплих країнах Західної Європи. Поширений у всій Північній Америці і в багатьох західноєвропейських країнах, не тільки в місцях вирощування.
Є й інші амарантові чаї. Наприклад, в Південно-Східній Азії зустрічається більш помаранчевий напій з місцевої сировини, що має виразно квітковий сильний аромат, який тим не менше відрізняється від запаху амарантових чаїв з пурпурових сортів. Роблять чаї з деяких австралійських сортів амаранту, але далі Австралії вони не йдуть, та й там їх п’ють в основному місцеві фермери. Найбільш поширені чаї — ті, які перераховані вище.
Третій критерій відмінності амарантових чаїв — це смак, і здавалося б, це важлива складова. Але він не на першому місці, тому що його відмінності не так помітні, як у випадку з запахом і кольором. В цілому будь-який амарантовий чай має досить слабкий смак, при наявності добавок, які вживаються нерідко, втрачається відсотків на вісімдесят. Якщо пити чистий амарант без добавок, то в одному випадку він може злегка гірчити, в іншому — віддавати слабким кислуватим присмаком, а в третьому просто додасть воді особливий смак, який буває тільки при повноцінному заварюванні чистих і багатих елементами трав: він не гіркий, не солодкий, не кислий і не солоний — просто характерний.
Але, звичайно, не тільки за аромат і колір цінується амарантовий чай. Він дуже корисний з фізіологічної точки зору завдяки ряду речовин, які містяться в ньому, а саме: вітаміну С і вітамінів групи В, антоціанам, катехінам, танінам та іншим фенолокислотам, які містяться в сушених листках амаранту в трохи меншій кількості.
Вітамін С, як і в випадку з каркаде, питань не викликає. Вітаміни групи В відповідають за безліч функцій в організмі, оскільки являють собою цілий комплекс речовин. Зокрема, вони необхідні для роботи нервової системи, стимулюють роботу мозку, сприяють безперебійній роботі серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту, покращують обмін речовин і так далі. Антоціани і катехіни — одні з найбільш функціональних для людського організму антиоксидантів, тобто з усіх антиоксидантів, грубо кажучи, є лідерами за ефективністю протидії окислювальним процесам. Також катехіни перешкоджають виникненню ракових клітин, чим і обумовлена популярність і корисність усіх чаїв, що їх містять. Таніни — це різновид кислот, речовини, що володіють дубильним ефектом. Використовуються в медицині як протиотрути, протидіарейні засоби, пов’язують важкі метали та інші токсини і виводять їх з організму. Будучи використаними з амарантовим чаєм, виконують функції очищуючого організм засобу.
Заварити амарантовий чай дуже просто. Правда, для початку доведеться вирішити, гарячим його хочете пити чи холодним. Холодне настоювання амаранту мало поширене в європейських країнах і північній півкулі взагалі, проте це не причина його ігнорувати: влітку такий амарантовий чай цілком актуальний. Варто тільки врахувати, що чай, приготований методом холодного настоювання, буде містити менше корисних елементів, тому лікувальний ефект від нього може бути слабшим, якщо пити його з лікувальною метою. А якщо пити просто для втамування спраги — він відмінно підійде, тим більше що «заварку» можна в даному випадку використовувати до чотирьох разів.
Для холодного заварювання потрібна літрова банка чистої прохолодної води і столова ложка амарантової заварки «з гіркою». Втім, іноді береться півтори-дві столові ложки — в залежності від того, наскільки насичений напій хочеться отримати. Але мінімум аромату і корисних речовин дає столова ложка на літр води. Настоюється такий чай 9-10 годин при кімнатній температурі, після чого його можна пити, ставити в холодильник і тримати практично в будь-яких умовах до двох днів. Амарант для такого чаю можна брати будь-який, крім останнього описаного вище — у вигляді окремих квіток. Такий «європейсько-американський північний» амарант дуже неохоче віддає свої властивості холодній воді, а тому для холодного заварювання не підходить.
Гарячий амарантовий чай робиться практично так само, як будь-який чай або трав’яний настій. Щоб отримати насичений, ароматний напій, необхідно взяти чайну ложку амаранту «з гіркою» на 300 мл води. В цілому кількість «заварки» можна варіювати в залежності від власних уподобань та медичних цілей. Наприклад, деякі беруть неповну чайну ложку на ту ж кількість води, а з півтора чайних ложок виходить дуже «сильний» амарантовий напій, за кольором і запахом якого не відчувається нічого більше. Заливати амарант необхідно водою, нагрітою до температури 80-90 градусів; настоюватися він повинен 10-15 хвилин. При бажанні в нього можна додати цукор, мед, сушені фрукти, а також лід: в охолодженому вигляді «гарячий» амарантовий чай теж відмінно п’ється.
Амарантовий чай і каркаде: що вибрати
В цілому питання вибору червоного «західного» чаю постає перед людьми, які мають або зовсім певні смакові переваги, або деякі медичні протипоказання. Зрештою, і каркаде, і амарантовий чай доцільно спробувати будь-якій людині, яка цікавиться новими чаями або хоче поповнити свій раціон корисними і в міру незвичайними напоями (по крайній мірі, більш незвичайними, ніж класичний чорний або зелений магазинний чай або, скажімо, лимонад). Обидва вони мають досить багато позитивних властивостей і вельми характерний смак і / або запах, який, безумовно, внесе помітне розмаїття в те, чим середньостатистична людина вгамовує спрагу протягом дня.
Про смакові особливості
Каркаде має виразний кислуватий присмак, і саме на це в першу чергу потрібно звертати увагу. Деякі люди вважають за краще пити його після вживання фруктів, салатів та іншої рослинної їжі, тому що він часто практично не відрізняється від перерахованого за смаковими відчуттям і тому не перебиває післясмак, а доповнює його. Інші, навпаки, вважають за краще запивати каркаде дуже солодкі, солоні, гострі страви, щоб їх смак не переслідував потім кілька годин поспіль. Як би там не було, варто врахувати, що кислий присмак каркаде напевно якщо не переб’є повністю, то помітно змішається зі смаком попередньої страви. Як і те, що на деякий час він залишиться, якщо його, в свою чергу, не перебити іншим смаком або водою. Зате каркаде має досить слабкий запах і рідко здатний впоратися з запахом, що залишився від ароматної страви, причому включаючи банальний борщ або рибу.
Амарантовий чай, на відміну від каркаде, має дуже слабкий характерний присмак, а тому смаку попередньої страви не переб’є і тільки згладить його. Втім, якщо випити багато амарантового чаю, то він подіє як вода і змиє будь-який присмак. Але стандартна чашка навряд чи впорається цілком і з солодкою стравою, і з солоною, і з гострою. Зате що може зробити амарантовий чай, так це перебити практично будь-який запах і дозволити людині, наприклад, в повній мірі насолодитися кондитерським виробом, який слабо пахне після основної страви, яка сильно пахне. Більш того, амарантовий чай може навіть використовуватися в якості ароматизатора в кондитерських виробах або інших стравах, причому успішно перебиває в них майже будь-який небажаний запах. Людям з тонким нюхом потрібно врахувати, що аромат амарантового чаю їм може здатися досить різким, тому краще робити напій не надто насиченим.
Про медичні показання і протипоказання
І амарантовий чай, і каркаде — відмінні антиоксиданти, тому будуть актуальними для людей, які страждають від оксидативного стресу — процесу руйнування клітин через надмірно окислене середовище в організмі. Таке середовище виникає як в результаті ряду захворювань, так і в результаті неправильного харчування. Наприклад, при вживанні великої кількості солодощів, борошняних виробів, напівфабрикатів і, як не дивно, червоного м’яса. Іншими словами, обидва чаї дуже актуальні після того, як людина з’їла шоколадку цілком. А ще вони актуальні для любителів кави, яка теж істотно окисляє внутрішнє середовище. Також обидва чаї будуть корисні людям, які страждають серцево-судинними захворюваннями і / або мають слабку судинну систему. І амарантовий чай, і каркаде покращують проникність судин і сприяють нормалізації кровообігу.
А ось алергікам варто бути обережними з каркаде. Практично всі кислоти, які містяться в ньому дуже алергенні, тому перед тим, як його пити у великій кількості, необхідно з’ясувати, чи немає алергії на ці кислоти. Або хоча б запастися надійним протиалергенним засобом. Що стосується амарантового чаю, то він викликає алергію в десятки разів рідше. У ньому алергенами можуть виступати фарбувальні речовини, але, власне, відбувається це досить рідко: випадки алергії на амарантовий чай можна перерахувати на пальцях.
Крім того, амарантовий чай корисний для людей, які живуть в місцях з забрудненим навколишнім середовищем. Як правило, в їх організмі спостерігається підвищений рівень важких металів та інших токсинів, які зовсім не сприяють здоров’ю організму, а рівно навпаки. Таніни, що містяться в амарантовому чаї, допомагають очистити організм від цих речовин. Каркаде такою здатністю володіє в набагато меншому ступені.
В цілому, якщо розглядати напої з точки зору тільки користі, то амарантовий чай трохи виграє у каркаде за рахунок більшої кількості елементів, необхідних організму, а також більшої кількості елементів, які необхідні саме сучасній людині, яка живе в мегаполісі або забрудненому місті. Якщо розглядати їх з точки зору смаку і запаху, то обидва червоних чаї можна назвати рівноцінними і як мінімум вартих дегустації. Після неї вже кожен вирішить для себе сам, який напій йому більше до смаку.
Будьте здорові — з амарантом!
