Амарант — древній цілющий хліб слов’ян та ацтеків

Батьківщина амаранту — це Америка, субтропічні зони Африки і Азії. Про цілющі властивості амаранту людям відомо з давніх часів. Індіанці поклонялися йому за довге життя. Ацтеки та інки, стародавні корінні народи Центральної Америки пекли з амаранту смачний хліб. Вони називали амарант «великим даром небожителів», «божественною їжею», «вічним, невмирущим, животворящим і життєрадісним». Амарант також був відомий майя і американським індіанцям племені Кі-ак, Бледо, Хуатлі. Стародавні елліни і етруски вважали цю рослину символом безсмертя — «прекрасною нев’янучою квіткою», оскільки його суцвіття ніколи не в’яли. Стародавні слов’янські знахарі і відуни широко застосовували амарант в боротьбі зі старінням. У Стародавньому Китаї амарант був традиційним засобом для продовження життя.

Походження і тлумачення назви «амарант»

Філологи і знавці російської словесності, прочитавши назву «амарант», відразу зможуть охарактеризувати цю рослину. Корінь «мара» — це не що інше, як ім’я давньослов’янської богині Мари. У західно-слов’янській та східно-слов’янській традиції (у древніх аріїв, русів і слов’ян) Мара вважається богинею смерті. Іншомовна приставка грецького походження «а» означає заперечення. Префіксальним способом побудовано безліч антонімічних пар, наприклад: моральний і аморальний, соціальний і асоціальний, логічний і алогічний, сексуальний і асексуальний. Таким чином, якщо перекласти дослівно, то «амарант» означає «даруючий безсмертя», «заперечуючий смерть».

Індійські «коріння» амаранту

В індійській та йогівській традиціях є таке поняття, як «мріта». Це слово перекладається, як «мертве», «мрець», «смерть». Індійське ім’я «Амріта» (жіноче) і «Амріт» (чоловіче), співзвучне амаранту, означає те ж саме — «даруюча довголіття», «заперечення смерті», «не смерть». Тому, в індійських сім’ях, називаючи дівчинку красивим ім’ям Амріта, батьки нарікають її «безсмертною», а хлопчика Амріта, відповідно, — «безсмертним».
Також в індійській традиції «Амріта» — це ще і Божественний напій безсмертя. Індійська назва амаранту — це «рамадана», що перекладається, як «дарований Богом».

Історія застосування амаранту в Центральній Америці

Історія амаранту цікава, правда, в ній не обійшлося без трагічних сторінок.
Зображення амаранту для стародавніх ацтеків вважалося священною символікою безсмертя.
Дивно, але вісім тисячоліть тому амарант годував населення американського континенту. На своїй споконвічній батьківщині, в Америці, ще до приходу європейців, амарант називався «хлібом інків», «пшеницею ацтеків», «золотим зерном Богів». Економічне значення цієї рослини не можна переоцінити.
До нас дійшли деякі економічні відомості про значення амаранту в долі останньої ацтекської імперії, якою правив на початку шістнадцятого століття легендарний імператор ацтеків Монтенсума II або Монтесума Шокойоцін. В якості податку Монтенсума щорічно отримував дев’ять тисяч тонн амаранту.
Також збереглися відомості, що амарант був важливою складовою численних ацтекських ритуалів, під час яких ацтеки застосовували спеціальну фарбу, зроблену з цієї рослини. У деяких священних ритуалах використовувалися людські фігурки, виліплені з амарантового борошна (з перетертих на жорнах зерен), жертовної людської крові і меду.

«Боротьба» іспанських конкістадорів з амарантом

З приходом іспанців на територію Америки і початком інквізиції, священнослужителі оголосили амарант «чортовим зіллям». Іспанці прозвали амарант «рослиною диявола». «Містичне ацтекське зерно» іспанці не злюбили за його пряму «причетність» до кривавих ритуалів — адже амарант був ритуальною культурою. І католицька церква повністю підтримувала іспанських конкістадорів «в боротьбі» з амарантом.
Борючись з язичниками, іспанські конкістадори в буквальному сенсі випалювали посіви амаранту (ацтеки називали амарант «хуатлі»). Знищувалися насіння цієї рослини. Якщо ацтеки таємно займалися вирощуванням амаранту, їх жорстоко страчали «за непослух». Внаслідок такої «боротьби» амарант, на жаль, майже повністю був викоренений з території Центральної Америки. Кілька століть амарант був забороненою під страхом смерті рослиною в Європі.
Європейська цивілізація, вважаючи себе більш інтелектуально високо розвинутою, топтала і гнітила незнайому і чужу їй культуру корінних американців. Але навіть страх перед колонізаторами не міг змусити стародавні індіанські племена відмовитися вирощувати амарант. Особливо досягли успіху в цьому племена, що населяли гірські, важкодоступні селища. Тільки, завдяки цим сміливим племенам, амарант вдалося зберегти.
Така «відданість» амаранту пояснювалася далеко не тільки традиційними шаманськими ритуалами, в яких активно застосовувалася ця рослина. Справа в тому, що ацтеки пекли з амаранту хліб. Для них, після кукурудзи, ця рослина була основою їх рослинного раціону. Знаючи про харчові і лікарські властивості амаранту, цілком заслужено ставили амарант вище будь-яких інших харчових трав і коріння.

Хлібці з кукурудзи (маїса) були не особливо смачними. Хоча вони і тамували людський голод, але викликали біль в шлунку і кишкові запалення. При додаванні в тісто хлібця амаранту селяни ефективно вирішували вищеназвану проблему. Тому зрозуміло, що Мексика, країни Південної і Центральної Америки, США культивували і активно вирощували амарант на величезних площах.
Сьогодні, завдяки зусиллям продовольчої комісії при Організації Об’єднаних Націй і, зокрема, американського вченого Девіда Ленмана, амарант був визнаний культурою двадцять першого століття за свої дивовижні цілющі і харчові властивості. Девід Ленман вважає, що за допомогою амаранту можна буде в майбутньому вирішити продовольчу проблему в світовому масштабі.

Історія амаранту в Європі

Іспанці, спостерігаючи обожнювання амаранту і побожне ставлення до цієї рослини ацтеків, вирішили привезти дивину в Європу. Завдяки цьому, в Старому Світі амарант став досить популярним вже до кінця шістнадцятого століття.

Відомо, що в 1653 році шведська королева Христина вирішила заснувати навіть «Орден Кавалерів Амаранту».
Поступово «бурхливий» інтерес європейців до амаранту вичерпався. Тільки в рідкісних випадках амарант продовжували вирощувати, але тільки як садову декоративну рослину.

Слов’янська історія амаранту

В історичних хроніках Стародавньої Русі згадується про те, що стародавні слов’яни широко вирощували і застосовували амарант. Тільки російська назва амаранту була щириця. Її насіння перемелювалися в борошно, з якого випікалися смачні калачі, коржі і хліб. Амарантовий хліб був особливо корисний для новонароджених.
Археологи нерідко знаходять в древніх слов’янських військових похованнях зерна амаранту. Вважалося, що воїнам в потойбічному світі вони допоможуть зміцнювати здоров’я і відновлювати сили.

Амарант — слов’янський хліб, заборонений Петром Першим

Про реформи російського царя Петра Першого, що прорубав «вікно в Європу» написано багато книг і статей, проведені дослідження, зняті кінофільми і документальні кінострічки. Російські вчені-історики виявили цікаві відомості. Виявляється, російський самодержець, прийшовши до влади, строго-настрого заборонив селянам не тільки вживати хліб з амаранту, а й вирощувати цю рослину.

«Друге народження» амаранту

Інтерес до амаранту повернувся в минулому столітті. Він пов’язаний із занепокоєнням вчених з приводу зростання населення на планеті.
У двадцятому столітті вчені США починають проводити різноманітні дослідження, вивчаючи властивості амаранту.
У Росії вивченням амаранту першим почав займатися академік Микола Вавилов. Його навіть називають російським основоположником в дослідженнях амаранту. Інтерес до амаранту у Вавилова виник після поїздки в Мексику в 1930 році. Вчений-генетик-біолог вивчав його з 1930-х років і навіть досяг успіху в окультуренні цієї рослини. Після смерті Вавилова в 1943 році його дослідні роботи були згорнуті і забуті.

За словами Вавилова, в найближчому майбутньому амарант зможе нагодувати все населення планети.
Ситуація з подальшим дослідженням амаранту стала змінюватися в 1970-х роках. У 1980-х роках вчені починають більш активно вивчати амарант. Через багато десятиліть роботу Вавилова продовжив Ісхан Магомедов — професор Санкт-Петербурзького університету. Він одним з перших зайнявся вирощуванням цієї цінної рослини.

Висновок

Амарант прекрасно «виправдовує» свою назву. Ця рослина зцілює від безлічі захворювань, відновлює імунітет, дарує довголіття, відновлює здоров’я. Тому, не дивно, що стародавні люди здавна знали про лікувальні властивості амаранту, адже вони не дарма подарували цій рослині таку красиву і звучну назву.